Навіщо потрібна вища освіта?

Валерія Каташинська, викладач біології, керівник викладачів освітньої студії “Без оцінок”, @katashynskayavv

Могла б почати цей блог зі слів «значення вищої освіти для сучасного індивідуума важко переоцінити» або «тема вищої освіти залишається надзвичайно актуальною протягом багатьох років» (як у найкращих традиціях творів, рефератів, дипломних та курсових робіт), однак не буду. Бо внесок диплома бакалавра/магістра/спеціаліста в рутинне заробляння мільйонів насправді переоцінено. «Будеш погано вчитися – станеш двірником», – казали нам у дитинстві бабусі, однак наразі рекрутери та HR-спеціалісти не так часто запитають вас про наявність вищої освіти. На ринку праці цінують реальні практичні навички або ґрунтовну теоретичну базу незалежно від того, де ви це здобули, а не високі академічні досягнення. А на одній із найпопулярніших платформ для пошуку роботи кількість користувачів, що розмістили свої резюме й мають вищу освіту, становить 45,9% на момент написання блогу. Тож кореляція між червоним дипломом та успішним успіхом – швидше застаріле кліше.

Однак не варто скасовувати реєстраційні заявки на ЗНО або чимчикувати в деканат для відрахування (за потреби деканат зробить це сам, ги). Бо навчання у ВНЗ все ж дає універсальні профіти, якими з вами поділиться людина, що 6 років здобувала освіту в університеті та левова частка роботи якої зовсім не пов’язана з отриманим кваліфікаційним рівнем, тобто я.

  • Підвищення рівня ерудиції

Складно сказати над чим першокурсники плачуть ночами більше: над сесією чи підготовкою до семінарів із непрофільних предметів. У медичному університеті мої колеги любили пожалітися на вивчення фізики, вищої математики, історії української культури та навіть кратології (коли ми побачили це слово в розкладі, жоден із нас його не знав, тож не соромтеся погуглити). І я жалілася також, бо хто ж відмовиться понити, якщо на те є привід. Проте привід сумнівний, тому що сам концепт вищої освіти передбачає не тільки надання студенту знань за спеціальністю (для цього існують коледжі), але й розширення кругозору та надання універсального інтелектуального базису. Мета – не тільки дати професію; мета – підняти вас у привілейовані прошарки інтелігенції, що має вагомий багаж категорії «загальні знання».

  • Формування кола спілкування

Змістовне навантаження лекцій та практичних занять із плином часу забудеться, диплом валятиметься в богом забутій шафці, але люди – це ресурс, котрий ви можете пронести з собою через усе життя. Університет дає як близьких друзів – ваших товаришів та товаришок з академічного фронту, із якими й у вогонь, і у воду, і на іспит після нічної гулянки, так і оточення з властивістю сили слабких зв’язків. Це коли через роки ви зможете звернутися до Афанасія з одного потоку, бо цей пан став генеральним директором мережі супермаркетів «Сільпо» і зіллє вам базу з усіма передбаченнями в їхніх чеках, адже ви з однієї університетської лавки! Або кине вам інвайт у Clubhouse.  

  • Шанс навчитися вчитися

Сам процес навчання у ВНЗ відчутно відрізняється від школи. У моєму досвіді головна відмінність у тому, що в університеті ти самостійно здобуваєш потрібну інформацію, а викладач лише корегує цей процес, розставляє акценти, а в найгіршому (але такому життєвому) випадку –тупо виставляє тобі оцінку. Пошук достовірних джерел, визначення ключових фактів із сотень сторінок підручника, розробка логічних схем та мнемоніки для запам’ятовування, написання наукових робіт та розв’язування одного тесту менш ніж за одну хвилину – навички, що отримала я з дипломом поза спеціальністю. До речі, хто знає, де платять за останній пункт, зв’яжіться зі мною.

  •  Занурення в простір дорослішання

Я вступила до ВНЗ маленькою 16-річною дівчинкою, а вийшла з нього без перебільшення дорослою, самостійною особистістю. Не відкидаю внесок проміжку часу між цими двома пунктами в житті, але університет дуже постарався, щоб сформувати мене такою, якою я є зараз. Це простір стресу, комунікації, побудови авторитетів, сліз, першого кохання, конкуренції, серйозних стосунків, фінансових негараздів, дружби – і з усім цим ти намагаєшся впоратися сам. Уперше.

Безумовно, нейрофізіологія візьме своє і з віком ми всі станемо більш свідомими навіть без щоденних пар, але університет – як буферна зона дорослішання. Де ніби все вже можна, але ти все ще можеш розраховувати на підтримку ззовні.

  • Зрозуміти, що спеціальність не твоя

And last but not least. Обираючи напрям продовження навчання після школи, ми мало чим відрізняємося від новонароджених ще сліпих котеняток. А стереотип, що, вступаючи кудись там у 16-17 років, ми визначаємо подальший хід усього нашого життя, лише додає адреналіну та кортизолу в кров. Проте стереотипи на те й стереотипи, щоб їх руйнувати. Якщо вам не сподобається обрана професія, то ви зможете її змінити. Ви зможете вступити за потреби ще на десять вищих освіт або не закінчити жодну. Ви зможете заробляти гроші. Ви зможете бути повноцінною людиною. Навчальні заклади сприяють цьому, але не вирішують це за вас. І ще ви можете помилятися. Навіть з вибором університету.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *