Gap year

Анастасія Родомазова, викладач англійської мови, освітня “БО_студія”, @anastasia_rodomazova

Story time.

  У червні ви отримаєте результати ЗНО та будете думати, куди б то в тулитися зі своїми 182 балами з математики, щоб потрапити на бюджет. Або ще варіант: ви складали історію та математику, тому наступні 4 роки навчання залежать від того, із якого предмета ви наберете більше балів.

Сьогодні в етері особиста історія однієї щасливої дівчинки. Бріфлі, історія про бюджетне місце, геп їар і Могилянку.

У травні 2017 року я повернулася із США після програми обміну FLEX, провівши 11-ий клас у трушній емерікан хай скул. Вирішивши не витрачати свій час за океаном, розгорнула книжку Авраменка, яку з high hopes везла через Атлантику, двічі за 10 місяців. По приїзді в Україну  екстерном закінчила 11-ий клас, склала ЗНО та разом зі своїми друзями почала заповнювати заявки до ЗВО. Я не Айнштайн, тому за місяць в режимі “горить” підготовки до ЗНО  отримала 189 балів з української, 192 бали з англійської та 169 балів з історії. Чудом втиснувшись у 10 за ДПА з історії, закрила гештальт із золотою медаллю, яка *шокінг* не стала мені у пригоді після цього.

Наступний крок: треба обрати університети та спеціальності, розставити пріоритети. Методологія: куди потраплю на бюджетне місце. Спеціальність: куди візьмуть, але щось гуманітарне, бо математику я не складала. Результат: зараховано на бюджет на спеціальність “Менеджмент зовнішньоторговельної діяльності і права”.

A tip from me, якщо ви не можете з першого разу запам’ятати свою спеціальність, значить вам туди не треба. Tip two, якщо ви не розумієте, ким ви вийдете після 4-ох років навчання, вам точно туди не треба.

4-го серпня я приїхала до Універу X подавати документи. І 5-го серпня  поїхала зі своїми документами додому. Бо лише на сходах універу поміж розгублених абітурієнтів та не більш put together parents, я зрозуміла, що it’s about to get real. І не те щоб я мала “colt feet” (погугліть ідіому). Радше в моїй голові сиділа мавпа зі старого мема, яка вибивала на своїх тарілках “Are you insane?”.

На тих самих сходах стався мій “main character moment”, коли на фоні грала дреметік музика, а мене поглинало відчуття “Run, Forrest, Run”. Правда, у таких моментах було б добре знати, куди саме бігти. Я не знаю, чи це був підлітковий максималізм, момент бунтарства, інтуїція чи просто прикольна авантюра. Я взяла свої доки, сказала про це рішення батькам, поїхала додому та вирішила перенести вступ на наступний рік. Так виявляється можна, просто ніхто про це не говорить. 

Лонг сторі шорт, наступного року я вступила в Могилянку, про яку мріяла, та на спеціальність, яку могла запам’ятати з першого разу. Лонг сторі шортер, уже в другому семестрі в мене стався insight, що я не буду працювати за спеціальністю. Я забила на навчання, сходила в депресію, пізнала екзистенційну кризу у 18 та злетіла зі стипендії (тон читання: іронічний).

Проте навіть якщо I did not fall in love with my major, I did fall in love with Mohylianka. Це класний простір для розвитку, де можна реалізовувати свій творчий side як на предметах, так і поза навчанням.

Могилянка — це історія про цінності, про людей та про дослідження себе. Про повне прийняття. Про нетолерування нетолерантності. Що більш важливо, це частина моєї історії, яка все ще триває.

Усі збіги з реальними персонажами невипадкові. Я не Сковорода, тому розділу “сила” не буде.

Приємний бонус: якщо у вас є запитання про Могилянку, накидайте їх у коментарях, і в наступному блозі я на них відповім.

Take care.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *